|
Правовий захист підприємництвапокупця.27 Підкуп працівника постачальника (покупця) - це надання або пропонування йому конкурентом покупця-замовника (постачальника) безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей чи нематеріальних благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника (покупця-замовника) службових обов‘язків, що випливають з укладеного або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (постачальника) певних переваг перед покупцем - замовником, постачальникам. Виходячи з визначення поняття підкупу можна прийти до висновку, що складовими цього правопорушення при здійсненні конкуренції є: - по-перше неналежне виконання або невиконання працівником постачальна або покупця своїх службових обов'язків. Ці дій є свідомими і спрямованими. - по-друге вони випливають з договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, який вже укладений, або тільки укладається (досягнення згоди щодо його істинних умов) постачальником і покупцем. - по-третє за виконання цих дій, які вчинені з корисливих мотивів працівнику постачальника (покупця) його конкурентом надаються або пропонуються матеріальні цінності, майнові чи немайнові блага. Вони можуть пропонуватися або надаватися як безпосередньо самим конкурентом так і через посередника) І нарешті ці дії призводять або можуть призвести до отримання конкурентом покупця-замовника (постачальника) певних переваг перед ними. До працівника постачальника (покупця) прирівнюється та чи інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника (покупця-замовника) про поставку товару, виконанню робіт, наданню послуг, а також впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції передбачає отримання таких переваг відносно іншого підприємця шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене рішенням державного органу, наділеного відповідного конституцією. 4. Неправомірне збирання, розголошення, та використання комерційної таємниці. Збереження комерційної таємниці є одною з правових гарантій захисту господарчих суб'єктів (підприємців) від недобросовісної конкуренції. При відсутності спеціального закону про комерційну таємницю відносини пов'язані з регулюванням цього питання встановлюється окремими законодавчими і підзаконними актами. Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості пов'язані з виробництвам, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам,28 отже юридичними ознаками комерційної тайни є, ерелік відомостей які складають державну таємницю визначається спеціальними нормативними актами. Ці відомості можуть бути пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами або з іншою діяльністю господарчого суб'єкта (підприємця). Склад і обсяг цих відомостей, що складають комерційну таємницю визначає керівник підприємства. При класифікації відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства необхідно використовувати слідуючі критерії: - науково-дослідні роботи, нові технології, ноу-хау, нові види продукції, товарів, послуг, які повинні мати дійсну або потенціальну комерційну цінність; - результати науково-дослідних робіт, які при впровадженні їх у виробництва підвищують конкурентну здатність продукції, яка виробляється; - не підлягають додатковому захисту і не можуть бути комерційною інформація яка є державною таємницею і захищена патентом або авторським правом. Розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю передбачає можливість нанесення шкоди інтересам господарюючого суб'єкта (підприємця) внаслідок розголошення комерційної таємниці. Під можливістю нанесенню шкоди інтересам підприємця перш за все треба розуміти економічні втрати, які базуються на розмірі прибутку і які одержує підприємець від втілення або використання нових технологій, продуктів, товарів або послуг. Окрім цього це може бути моральна чи інша шкода завдана суб'єкту господарювання в наслідок розголошення комерційної таємниці. Хоча поняття і ознаки комерційної таємниці визначені законодавством відносно підприємства воно в повній мірі стосується і інших суб'єктів господарювання незалежно від форм власності і організаційно-правових форм. Разом з тим прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про термін відомостей, які не є комерційною таємницею". Воно прийнято на підставі статті 30 "Комерційна тайна підприємства" закону України "Про підприємства в Україні". Згідно вказаної постанови, комерційної тайни не складають такі документ і відомості: - засновчі документи і документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими її видами; - інформація за всіма встановленими формами державної звітності; - дані необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; - відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць; - документи про сплату податків і обов'язкових платежів; - інформація про забруднення навколишнього середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України, та розмір заподіяних при цьому збитків; - документи про платіжеспроможність; - відомості про участь посадових осіб в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; - відомості, що відповідно до законодавства підлягають оголошенню. Вказані відомості підприємства зобов'язані надавати органам державної влади, контролюючим і правоохоронним органам України, а також іншим юридичним особам по їх вимогам згідно законодавства. Слід зазначити, що в літературі існує точка зору, яка негативно оцінює вище згадану постанову, як нормативний акт, який перекреслює всі досягнення українського законодавства у питаннях захисту секретної інформації підприємств. Наведені аргументи, по-перше, переважна частина вищезгаданих відомостей є об'єктом промислових шпигунів і в розвинутих країнах, по- друге, ця постанова зобов’язує підприємця надавати вищезгадану інформацію всім юридичним особам. Таким чином потенційному шпигуну для одержання важливої інформації досить зареєструвати фіктивне підприємства і подати запит. Аналогічна ситуація має місце у всіх країнах СНД, окрім Білорусії, у законах якої автор не знайшов згадку про що не будь подібне. Законодавством України декларовано право підприємства мати секретну інформацію. При цьому держава повинна допомагати підприємствам її за допомогою підзаконних актів. Але такі акти поки ще не прийняті. Досить великим прогресом було прийняття закону України "Про банки і банківську діяльність", який передбачає банківську таємницю. Згідно цього закону, банки в Україні гарантують таємницю по операціям, рахункам, вкладам своїх клієнтів, а також по кореспондентським рахункам. Довідки по операціях юридичних осіб і інших організацій можуть видаватися самим організаціям, державним податковим органам, а також згідно (письмової вимоги) судам, правоохоронним органам, в випадках передбачених законодавствам. Треба визначити, що подібні правила існують і в розвинутих країнах. Але постанова Кабінету Міністрів України, яка вийшла нещодавно фактично відмінює банківську таємницю. Так згідно цієї постанови банки зобов'язані надавати інформацію по операціям і рахункам своїх клієнтів слідчим органам ще в ході слідства. Вже зараз робітники банків скаржаться, що робітники МВС вимагають від них списки клієнтів без пред'явлення письмового обгрунтування. Ймовірно, що такий стан речей буде тільки відштовхувати власних і іноземних інвесторів, які і так не рвуться вкладати кошти в Україні. В усякому разі воно не допоможе українським банкам у конкурентній боротьбі з іноземними банками.29 З викладеною точкою зору можна погодитися тільки в незначній мірі. Категорично стверджувати про те, що Постанова Кабінету Міністрів №611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею" нанівець перекреслює всі досягання українського законодавства в питанні захисту секретної інформації було б великою помилкою. Перш за все в постанові мова йдеться про законодавчі документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими їх видами; інформацію по всім видам державної звітності; данні, необхідні для перевірки нарахування, а також документи для сплати податків і інших обов'язкових платежів; інформацію про забруднення навколишнього середовища, безпеку праці, шкідливу для здоров'я продукцію; документи про платіжеспроможність; відомості про участь посадових осіб в підприємницькій діяльності інших суб'єктів; а також відомості, які підлягають оголошенню згідно діючого законодавства. Ці документи, відомості, інформація необхідні відповідним органам державної виконавчої влади, а також контролюючим органам для здійснення державного регулювання підприємницької діяльності, а тому не є секретною і не складають комерційної тайни. Вони також не пов'язані з виробництвом і технологічними секретами підприємства і його продукцією, інформацією, яка відноситься до досліджень і розробок, закупівлі, фінансів, техніки, ринку торгівлі, продажу і таке інше, що дійсно складають комерційну таємницю. Постанова зовсім не зобов’язує надавати вище згадану інформацію всім юридичним особам, а тільки тим на їх вимогу згідно діючого законодавства. Наприклад, проведення аудиту є обов'язковим для: - підтвердження достовірності і повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності та виду діяльності звітність яких офіційно оприлюднюється, а також суб‘єктів з річним господарським оборотом мнеш як двісті п‘ятдесят неоподаткованих мінімумів один раз на три роки; - перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств і інших фінансових посередників; - емітентів цінних паперів. Проведення аудиту є обов’язковим і в інших випадках передбачених законом.30 В даних випадках закон зобов’язує самих суб’єктів підприємницької діяльності здійснити аудит з правом вибору аудиторської організації, а керівництво господарюючого суб’єкту несе відповідальність за повноту і достовірність даних бухгалтерських чи інших документів, які надаються для проведення аудиту. В свою чергу ст. 23 закону "Про аудиторську діяльність" зобов’язує аудиторську організацію, аудиторів зберігати в таємниці інформацію, яка одержана при проведенні аудиту і виконанні аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах, або в інтересах третіх осіб. За порушення цих вимог аудиторська фірма несе цивільно-правову відповідальність, а аудитори інші види відповідальності. Ці вимоги в рівній мірі стосуються і органів державної виконавчої влади, контролюючих і правоохоронних органів України, які передбачені законами та положеннями про них. Оскільки закон України "Про підприємства України" прийнятий в 1991 році, а склад і обсяг відомостей що складають комерційну таємницю, порядок їх захисту визначав керівник підприємства, то органам державної влади, контрольним органам в ряді випадків досить складно було одержати відомості, інформацію для державного контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі і в банківській діяльності. Таке положення було ширмою для здійснення протиправних дій пов'язаних з ухиленням від сплати податків, розкраданням майна і іншими правопорушеннями при здійсненні підприємницької і господарської діяльності. Щодо інвесторів, то причинами за яких вони не вкладають кошти (інвестиції) в економіку України є не становище з комерційною тайницею, а нестабільність законодавства, неймовірні податки і корумпованість чиновників, які здійснюють контроль від імені держави за підприємницькою діяльністю та інше. Тому можна прийти до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, як не є комерційною тайною" не порушує інші акти чинного законодавства по захисту комерційної таємниці. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає правові засади захисту підприємців від неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування противоправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи може завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Таким чином основними ознаками неправомірного збирання комерційної таємниці (в літературі воно має назву економічне шпигунство) є: - добування відомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом: крадіжка документів; підслуховування розмов; одержання таких відомостей від осіб які ними володіють з плату; візуальне стеження за роботою підприємства з використанням відео і фотоапаратів, а також інших технічних засобів. Останнім часом незаконний збір відомостей які складають комерційну таємницю здійснюється шляхом навмисного втручання в роботу автоматизованих систем конкурента за метою зняття секретної інформації; - встановлення цілей використання, або використання таких відомостей; - наявність чи можливість завдання шкоди господарюючому суб'єкту підприємцю. Під шкодою потрібно розуміти, як позитивну втрату31, а також не одержані доходи.32 Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи уповноваженої на те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому законам порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Під розголошенням необхідно розуміти, як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями які згідно законодавства України складають комерційну таємницю, так і створення особою, якою такі дані стали відомими в зв'язку з професійною або службовою діяльністю і які повинні зберігати їх у таємниці і не знайомити з ними сторонніх осіб. До таких осіб можна віднести робітників правоохоронних органів, банківських установ, податкові служби, органів виконавчої влади та інших осіб, які згідно з законодавством мають право знайомитися з відомостями, які складають комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по характеру професійних або службових функцій, які вони виконують. Дії пов'язані з розголошенням комерційної таємниці є завжди свідомими і пов'язані з різними діями, наприклад, корисливими, особистими. Схилення до розголошення комерційної таємниці має ті ж самі ознаки, що і розголошення тільки додатково передбачає спонукання до розкриття відомостей, які складають комерційну таємницю. Неправомірне використання комерційної таємниці передбачає впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю. Як наголошувалось раніше захист комерційної таємниці здійснюється за допомогою цілої системи заходів. Головними з них на погляд автора є: - по-перше це аналіз і класифікація відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства. Інформація підприємства може мати комерційну цінність, а може не мати її. При розробці програми по захисту комерційної таємниці необхідно відокремити інформацію, яка не підлягає захисту. Виділ інформації, яка складає комерційну таємницю підприємства, є головним чином при розробці системи заходів по захисту його економічної безпеки. Комерційну таємницю передусім може складати інформація про структуру, ціни, собівартість продукції (робіт, послуг) науково- дослідницькі розробки, перспективні плани, нові технології. При цьому необхідно проаналізувати видачу інформації, яка може бути кваліфікована, як комерційна таємниця. - по-друге необхідно скласти перелік відомостей, які складають комерційну таємницю. Такий перелік є звід відомостей комерційного характеру, якій підлягає захисту. Це можуть бути: - відомості про клієнтів, ділових партнерів, конкурентів; - ділова та фінансова інформація; - маркетингові дослідження; - інформація про нові технології, нові товари і послуги; - науково-технічна інформація по результатах наукових досліджень. Щоб підготовити і розробити перелік відомостей, які складають комерційну таємницю необхідно створити на підприємстві постійно діючу комісію, яка повинна вирішувати такі завдання: - аналіз інформації і відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства. - збір пропозицій від підприємств структурних підрозділів про відомості, які можуть бути примінені до комерційної таємниці; - вивчення інформації і пропозиції, які надійшли та їх оцінка, систематизація і розробка рекомендацій щодо включення інформації у перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства. Право класифікувати інформацію, як комерційну надається керівникам підприємства, структурних підрозділів та філій. При цьому необхідно подати коротку характеристику інформації, яка підлягає захисту і підстави її включення до категорії комерційної таємниці, її відповідність світовому рівню, економічній вигоді і конкурентно- здатності. Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю повинен періодично переглядатися і корегуватись з метою вилучення застарілої інформації і включення нових відомостей. Термін користування залежить від строків проведення наукових досліджень, виготовлення нових товарів і продукцій, змін у напрямках діяльності підприємства, кон’юнктури ринку та інших змін. Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства, є юридичним документом, який передбачений законодавством і в якому консолідовано право підприємства на захист своєї комерційної таємниці. Це документ надає право у встановленому порядку вимагати відшкодування нанесеної шкоди у разі, коли передбачені переліком відомості були розголошені, передані або втрачені особою, якій вони були довірені або стали відомими. І нарешті одним із заходів захисту комерційної таємниці є розробка правових документів, які закріплюють права підприємства на комерційну таємницю. Основними документами на ведення комерційної і виробничої діяльності підприємства є Статут підприємства і Установчий договір, які зареєстровані у встановленому порядку. Документами, які регламентують внутрішні взаємовідносини у підприємстві є Колективний договір і правила внутрішнього трудового розпорядку. Статут підприємства є головним документом в якому повинно бути зафіксоване положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю і організацію її захисту. В статуті доцільно визначити ким встановлюється порядок порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають право підприємству вимагати захисту його інтересів перед державними та судовими органами, включати вимоги про захист комерційної таємниці при укладанні всіх видів договорів, домагатися відшкодування нанесених збитків в разі крадіжки комерційної інформації; видавати нортативні документи по захисту комерційної таємниці і таке інше. В установчому договорі повинно бути обов’язково зафіксована вимога до його учасників про необхідність збереження комерційної таємниці та їх відповідальність за це порушення. У колективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації і колективу робітників підприємства про забезпечення комерційної таємниці. В Правилах внутрішнього трудового розпорядку необхідно віддзеркалювати положення, які визначають обов‘язки адміністрації і робітників підприємства щодо збереження комерційної таємниці. В обов’язки адміністрації повинні входити: - створення на підприємстві належних умов для виконання робітниками встановленого порядку і правил забезпечення збереження комерційної таємниці; - інструктаж робітників з правил збереження комерційної таємниці; - включення в посадові інструкції робітників обов‘язків щодо зберігання комерційної таємниці; - організація контролю за виконанням робітниками правил збереження комерційної таємниці; - притягнення до дисциплінарної відповідальності порушників правил про захист комерційної таємниці. 5. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію До 1 січня 1997 року правові засади захисту від монополізму і недобросовісної конкуренції в тому числі і відповідальність визначалися законом України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Тобто одним нормативним актом врегульовані 2 різні, хоча і тісно пов‘язані між собою групи суспільних відносин - демонополізація і недобросовісна конкуренція. Разом з тим подальший розвиток конкурентних відносин, зростаюча необхідність захисту підприємців від недобросовісної конкуренції визвало необхідність прийняття закону "Про захист від недобросовісної конкуренції", який націлений на визначення організаційно-правових засобів захисту підприємців від недобросовісної конкуренції, удосконалення видів відповідальності, а також системи санкцій, які застосовуються за недобросовісну конкуренцію. Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зокрема, чітко визначені дії, які є недобросовісною конкуренцією, а також конкретні види відповідальності за її порушення. Вчинення дій, визначених законом, як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями: - по-перше, на господарюючих суб’єктів - юридичних осіб та їх об‘єднання штраф в розмірі до 3-ох відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. В разі, коли обчислення виручки або виручка відсутня штрафи накладаються в розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; - по-друге, на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є господарюючими суб’єктами штрафу у розмірі до 2000 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян; Відповідальність за недобросовісну конкуренцію у вигляді відшкодування збитків передбачена статтею 24 закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб згідно цивільного законодавства України. Відшкодування збитків, як вид відповідальності різнобічно врегульований законом, тобто відшкодування майнової шкоди означає стягнення нанесених збитків. Під збитками необхідно розуміти витрати, які понесла особа, право якої порушено, втрата або пошкодження його майна (позитивна шкода), а також неодержані доходи, які особа одержала якби її право не було порушене (втрачена шкода). Поряд з охороною майнових прав підприємців велике значення має захист їх особистих немайнових прав - честі, гідності, ділової репутації тому що порушення цих прав може тягнути за собою збитки і в майновому стані. Захист ділової репутації підприємців здійснюється тільки за допомогою спростування відомостей, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду інтересам підприємців. Поряд з їх спростуванням зацікавлена особа може вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди, які спричинені їх поширенням. Згідно частини 3 ст. 7 Цивільного кодексу України "Громадянин або організація, у відношенні яких поширені відомості, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду їх інтересам, в праві поряд з спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної немайнової шкоди, яка спричинена їх розповсюдженням. Таким чином законодавством встановлена можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Раніше діюче законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди, оскільки вступали у протиріччя з соціалістичною свідомістю і правом. законодавче визнання в Україні відшкодування моральної шкоди, особливо в умовах розвитку підприємницької діяльності і підприємництва, цілком виправдане. При доторканні честі, гідності і ділової репутації підприємця важливе не тільки відшкодування майнових втрат, але і компенсація завданої йому немайнової шкоди, тому що в багатьох випадках останнє для потерпілого важить значно більше ніж повернення матеріальних втрат. При заподіянні особі моральної шкоди обов‘язок по його відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи було завдано потерпілому майнової шкоди і чи була вона відшкодована. Згідно діючого законодавства моральна шкода може виражатися, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; в порушенні нормальних життєвих зв’язків за неможливості продовження активного суспільного життя; у порушенні зв’язків; в моральних переживаннях у зв’язку з порушенням права власності, в тому числі і інтелектуальних, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, а також виникнення інших негативних наслідків. Виходячи із змісту закону можна зробити висновок, що право на відшкодування моральної шкоди мають будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від того чи є вони фізичні або юридичні особи. Відносно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" господарюючі суб’єкти (підприємці) також мають право на відшкодування моральної шкоди, наприклад, у разі неправомірного використання ділової репутації іншим суб’єктом, дискредитації, тобто дій, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця) і таке інше. Але право на відшкодування моральної шкоди покладає на господарюючого суб’єкта (підприємця) і ряд обов‘язків. Так згідно з статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, окрім загальних вимог, повинно бути визначене, в чому виражається ця шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю вона завдана; з яких міркувань позивач виходив при визначенні її розміру і якими доказами це підтверджено. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачає також вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій іншого господарчого суб’єкта (підприємця). У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися з заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і продавця. На підставі заяви антимонопольним комітетом або його територіальним відділенням порушується справа за результатами розгляду якої при наявності правопорушення приймається рішення про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця), яке є обов‘язковим до виконання. Таке вилучення застосовується тільки у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарського суб’єкта не може бути усунена іншим шляхом. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) виконується в порядку встановленому для виконання судових рішень. Досить цікавим на мій погляд є питання про захист ділової репутації згідно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" Громадянин або організація можуть вимагати в судовому порядку спростування відомостей, які не відповідають дійсності або неправдиво викладені, які ганьблять їх честь і гідність, ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо особа яка їх поширює не доведе, що вони відповідають дійсності. Виходячи з цього судовому захисту підлягає ділова репутація будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило визначено досить чітко і є універсальним.33 Але нове законодавство про захист від недобросовісної конкуренції визначає поняття захисту ділової репутації тільки відносно господарських суб’єктів (підприємців), бо не всі громадяни та організації можуть бути суб’єктами підприємництва, а тільки ті які здійснюють діяльність передбачену ст. 1 закону "Про підприємництво". Це вже подальша деталізація ст. 26 закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у разі встановлення факту дискредитації. Умовами дискредитації, як наголошувалось раніше є: - поширення відомостей у будь-якій формі; - відомості повинні бути неправдивими, неточними або неповними; - вони повинні бути обов‘язково пов‘язані з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця); - наявність або можливість наявності завдання шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта. В разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця) Антимонопольний комітет, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб визначені законодавством за рахунок порушника, який поширював ці відомості. Таким чином захист ділової репутації суб’єктів підприємницької діяльності може здійснюватись на підставі ст. 7 УК України в порядку цивільного судочинства і в несудовому на підставі рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень. Останнє є додатковою гарантією охорони ділової репутації господарюючих суб’єктів (підприємців). Вчинення таких дій, як неправомірне збирання і розголошення комерційної таємниці, які визначені законом "Про захист від недобросовісної конкуренції", як недобросовісна конкуренція тягне за собою і кримінальну відповідальність у випадках передбачених законом. Згідно ст. 148 Кримінального кодексу України незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, які складають комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до 3 років або штрафом від 300 до 500 мінімальних заробітних плат. Така відповідальність настає незалежно від того, яким способом здійснюються такі протиправні дії. Але обов’язковим є встановлення мети використання або використання таких відомостей, а також наявність завданої шкоди, яка в 50 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати. Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця стала відомою в зв‘язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно скоєно з корисливих або інших особистих мотивів і завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк від 2 років або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної плати.34 Під розголошенням необхідно розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями, в зв’язку з професійною або службовою діяльністю особи яка повинна зберігати її в таємниці, а також умов, які сприяють ознайомленню з ними інших сторонніх осіб. Для притягнення до відповідальності за це правопорушення обов‘язково наявність прямого умислу і спеціальної мети - корисливих мотивів. Способи розголошення комерційної таємниці при цьому не мають значення. В Україні кримінальна відповідальність передбачена також за зловживання в області комп‘ютерних технологій. Навмисне втручання в роботу автоматизованих систем, яке призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації, чи розповсюдження програмних і технічних засобів, які призначені для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатні тягнути за собою перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації, карається позбавленням волі до 2 років або штрафом у розмірі від 100 до 200 розмірів мінімальної заробітної плати. Ті ж дії, які потягли шкоду у великих розмірах, чи скоєні повторно або за попередньою домовленістю групою осіб карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Цей вид кримінальної відповідальності передбачений статтею 1981 Кримінального кодексу України "Порушення роботи автоматизованих систем". Слід визначити особливу суспільну небезпеку таких злочинів у недобросовісній конкуренції. Таким чином відповідальність юридичних осіб та їх об’єднань у вигляді штрафу розмежовується на відповідальність господарських суб’єктів тобто підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність і негосподарчих суб’єктів діяльність , яка не є підприємницькою бо здійснюється без мети отримання прибутку. Санкції які застосовуються до юридичних осіб та їх об‘єднань є суто економічними. Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію вперше була передбачена в 1994 р. (закон України "Про внесення змін да доповнень у Кримінальний, Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс України про адміністративні правопорушення")35 Згідно частини першої 1644 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення, правомірне використання винаходів раціоналізаторської пропозиції, товарного знаку або маркування товару , а також неправомірне копіювання форми, установи, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, |
|
