У всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей народного господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.

За договором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу -- також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу -- і за його перевезення (910 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах -- метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирів та міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, що транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузь суспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю; енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом; зв'язком; житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сферою використання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованих галузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура підприємств, особовий склад працівників і т. ін.

На сьогоднішній час чи не найпоширеніша функція транспорту полягає у перевезенні пасажирів. Щорічно обсяги перевезення пасажирів збільшуються на таких видах транспорту, як автомобільний, залізничний, відновлює свої можливості за рахунок покращення матеріальної та технічної бази річковий, морський та авіаційний транспорт.

На даний момент вважається, що для задоволення потреб у перевезенні пасажирів та багажу необхідні транспортні засоби й комплекси, які мають бути побудовані й повинні перебувати у відповідному технічному стані, своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів з вдосконалення всіх ланок транспортної системи. Досягнення стратегічних результатів, які повинна забезпечувати транспортна система, залежить від виконання вищезазначених завдань.

Сьогодні в Україні транспортний комплекс має свою організаційну структуру. За Законом України «Про транспорт» (розділі II, ст. 21) у нашій країні сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всі види державного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технічні засоби, рухомий склад, структури управління на кожному виді транспорту та соціально-економічного забезпечення. Підтвердженням цьому є статті 22--40 зазначеного вище Закону. Так, стаття 22 визначає склад залізничного транспорту, до якого входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізниці, шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток. Подібні статті визначають інші складники транспорту.

Необхідно зазначити, що в юридичній літературі вважається - транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень.

Враховуючи формування нових економічних відносин, створення стабільної та незалежної ринкової інфраструктури на сьогоднішній день повинні бути актуальними питання подальшого розвитку транспортної системи, збільшення обсягів перевезень, в тому числі і пасажирів, що забезпечить наповнюваність державного та місцевих бюджетів.

На сьогоднішній час транспортне право України тільки починає відокремлюватись в самостійну галузь права. У зв'язку з цим в юридичній літературі майже немає робот, які б висвітлювали основні принципи діяльності та правового регулювання транспорту.

Актуальність теми. Полягає в тому, що утворення України та становлення її як демократичної, правової, соціальної держави стало результатом втілення багатовікових традицій державотворення українського народу. Подальший державний розвиток обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері перевезень. Транспорт - найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузей матеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв'язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. Без відносин у сфері перевезення був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції.

В якості об'єкту дослідження в роботі взяте чинне законодавство України про транспорт та договірні відносини, а також деякі праці юристів в галузі транспортного, цивільного, господарського права, серед яких можна назвати таких, як: Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., О.В. Дзеру, Н.С. Кузнєцову, О.А.Підопригору, Д.В.Боброву, С.М. Приступу, Сергєєва А.П., Толстого Ю.К., Корнєєва С.М., Братуся С. Н., Попова Ю.А., Маслова В.Ф.та ін.

Мета роботи полягає в аналізі основних правових положень одного із інститутів транспортного права - перевезення пасажирів та багажу.

Головні завдання - проаналізувати нормативно-правову базу перевезень пасажирів різними видами транспорту, окреслити основні напрями її систематизації. Робота побудована таким чином, щоб максимально виконати поставлені завдання. У зв'язку із цим: спочатку буде дано характеристику правових відносин, які виникають під час перевезення пасажирів різними видами транспорту і які оформлені відповідними цивільними договорами, будуть виділені основні права та обов'язки сторін в цих відносинах. Потім будуть виділені основні підстави юридичної відповідальності за порушення договорів перевезення пасажирів та багажу, а також підняті основні актуальні проблеми, що виникли сьогодні в діяльності транспортної системи України.

В роботі використані різноманітні наукові загальні та спеціальні методи, такі як: логічний, порівняльний, історичний, методи синтезу та аналізу та ін.

Сьогодні при регулюванні транспортних відносин під час перевезення пасажирів та їх багажу постають дві головні проблеми, які пов'язані із:

1) створенням досконалої та систематизованої нормативно-правової бази в сфері транспорту;

2) забезпеченням високого рівня транспортних послуг, які б відповідали світовим стандартам і задовольняли інтереси та потреби пасажира.

Для вирішення зазначених проблем необхідно, в першу чергу, визначити правову природу транспортних відносин та окреслити їх юридичне оформлення.

Як вже зазначалось, виникаючі при наданні транспортом послуг з перевезення пасажирів відносини оформляються договором, в силу якого одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а інша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїзд установлену плату. Таким чином в даних відносинах є , як мінімум, дві сторони, що наділені взаємними правами та обов'язками. Такі відносини носять цивільно-правовий характер. Правові підстави договору перевезення пасажирів та їх багажу передбачені ст. 910 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), що набув чинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до вказаної статті за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) [44, с. 188].

Необхідно погодитись з тим, що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у вигляді договору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.

Якщо дати цивільно-правову характеристику даному договору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним. Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування є публічним [30, с. 374].

Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальній формі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.

Потрібно підкреслити - оскільки стороною розглядуваного договору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезень поширюється Закон України “Про захист прав споживачів” та інші правові акти. Всі згадані нормативні документи в сукупності складають законодавство, яке регламентує інститут перевезення пасажирів. Не можна визнати позитивним існування такої кількості нормативних актів для однієї сфери надання послуг. Це обумовлює виникнення правових колізій, відсутність чіткого механізму відповідальності суб'єктів, що надають послуги з перевезення пасажирів.

Розглянемо загальні характеристики даного договору, його істотні умови та зміст.

Провізна плата, будучи ціною договору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а в інших випадках -- угодою сторін. Тарифи на перевезення встановлюються державними і місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифи залежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів і категорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи для деяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бути звільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті й ін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організації за рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладанні договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.

Основний обов'язок пасажира -- сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзних документів. Пасажир, виявлений у потязі (на судні, у літаку) без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд у даному потязі (на судні, у літаку), зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції (порту). Потім він або здобуває квиток для подальшого проходження, або віддаляється з потяга (знімається з рейса). Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378].

Права, що належать пасажиру, різні і можуть бути зв'язані з:

а) висновком і виконанням договору перевезення;

б) зміною спочатку укладеного договору

в) відмовленням від його виконання.

У самому загальному виді вони зазначені в Цивільному кодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.

Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир може мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином перелік прав пасажира не замикається в рамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має й інші права, що випливають із Закону України “Про захист прав споживачів”.

Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповідно до квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізник зобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягування доплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертається різниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізник повертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собою безкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця. Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.

Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про те перевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, а у випадку хвороби -- на час хвороби (при наявності довідки з лікувальної установи).

Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору до початку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленні пасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку. Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, що залишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах і кодексах.

У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіх випадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановлений збір.

Інша сторона договору - перевізник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортним законодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладах руху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у міському і приміському сполученнях) [30, с. 381].

Відповідальність перевізника настає при наявності його провини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому транспортним статутом або кодексом.

Провина перевізника в такому простроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка або запізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або інших обставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].

Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами про договір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізник відповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числі безквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.

Лише на морському транспорті встановлено, що перевізник відповідає за смерть пасажира або ушкодження його здоров'я при наявності провини. Отже, не допускається безвинна відповідальність перевізника перед пасажиром за підвищено небезпечну діяльність по експлуатації транспорту.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезення пасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:

- сторонами в таких правовідносинах виступають перевізник та пасажир;

- істотною умовою договору є його ціна, яку сплачує пасажир;

основні права та обов'язки сторін є ідентичними.

Система прав пасажирів досить досконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнити всі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирів та ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою для побудови окремих правовідносин.

Охарактеризуємо розглядуваний вид договорів за ще однією істотною ознакою - формою їх укладення.

1.5 Форма договору перевезення пасажирів та багажу

Будь-який договір перевезення пасажирів та багажу оформляється видачею пасажиру проїзного квитка та багажної квитанції, в яких вказуються всі істотні умови договору. Квиток та квитанція і являються своєрідною формою даної цивільно-правової угоди.

Сама форма вказаних провізних документів встановлюється в порядку, передбаченому транспортними статутами і кодексами. На окремих видах міського транспорту (наприклад, метро) договір може полягати конклюдентними діями пасажира без видачі квитка (при проході через турнікети метро і здійсненні платежу магнітною картою або жетоном). На усіх видах транспорту (за винятком повітряних і залізничного в потягах далекого прямування) проїзні квитки є пред'явницькими документами: транспортна організація зобов'язана виконати договір перевезення у відношенні будь-якого пасажира, що пред'явив квиток або його аналог при посадці. Однак після початку перевезення передача проїзного квитка не допускається. Утрачений квиток не відновлюється, а внесена по ньому плата за проїзд не повертається.

Аналізуючи форму квитка, на мою думку вона потребує доповненню щодо змісту і містити відсоткові ставки в разі його повернення і невикористання з відповідних причин. Це питання як один із аспектів викриває проблему забезпечення прав пасажирів. На практиці ні процедура, ні сам порядок повернення квитка не захищають пасажира. Доволі часто пасажир з певних причин не може ним скористатись і в такому випадку транспортна організація не повертає повної вартості назад. Зрозуміло, що організація також несе певні збитки, але вони більше можуть бути віднесені до нормального комерційного ризику, ніж в рахунок коштів пасажира. На сьогоднішній час майже на всіх видах транспорту враховується час здачі квитка пасажиром, який його не використав. До уваги не беруться форс-мажорні обставини, непереборна сила, нещасні випадки, що могли статись з пасажиром. Сама процедура повернення квитка забирає тривалий час у пасажира, при цьому йому не сплачують 100% його вартості. Правила, які передбачають такі випадки досить не досконалі. Можливо, у зв'язку із зазначеним було б доцільно у зміст квитка включити відсоткову шкалу вартості в разі його повернення пасажиром. Така б вартість враховувала конкретну ціну квитка в разі його повернення в залежності від певної обставини, яку б повинен був підтвердити пасажир, і підлягала поверненню в будь-якій касі транспортного перевізника [30, с. 387].

Щодо самого договору перевезення пасажирів та багажу, необхідно зазначити, що квитки можуть бути разові (для однократного проїзду) і тривалі. Останні застосовуються при перевезеннях міським і приміським транспортом і укладаються шляхом придбання абонементного квитка. Разові договори можуть полягати для проїзду в одному, а іноді й у зворотному напрямку (туди і назад) і мають установлений термін дії (термін придатності), у межах якого пасажир має право робити зупинки в шляху, тобто переривати перевезення. У деяких випадках термін придатності квитка може бути продовжений. При цьому, якщо квиток не був використаний з поважної причини (наприклад, через хворобу пасажира), перевізник зобов'язаний, а в інших випадках вправі продовжити термін придатності квитка.

Розглянемо проблему нормативного забезпечення та обслуговування пасажирів при укладенні договору перевезень пасажирів залізничним транспортом.

Основним нормативним документами, що регулюють перевезення пасажирів залізничним транспортом є Статут залізниць України та Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом (далі - Правила). Необхідно зазначити, що перший нормативний акт був прийнятий ще за радянських часів, а другий затверджений наказом Міністерства транспорту України № 297 від 28.11.1998р.

Зазначені вище Правила застосовуються при перевезенні пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничними лініями загального користування у межах України та у вагонах парку залізниць, або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам або громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Проаналізуємо основні права пасажирів, що користуються послугами залізничного транспорту. Так, згідно із Правилами, пасажир, який прямує залізничним транспортом, має право на:

безпечне і своєчасне доставляння до місця призначення, вказаного у проїзному документі, обслуговування під час перевезення згідно зі встановленими нормами;

поставлення вимог до перевізника щодо виконання ним умов проїзду згідно з договором про перевезення;

перевезення із собою безплатно однієї дитини віком до 5 років;

безплатне перевезення із собою 36 кг ручної поклажі;

перевідправлення багажу, повернення багажу на залізничну станцію відправлення;

оголошення цінності багажу (вантажобагажу) під час здавання його до перевезення в багажних вагонах;

переоформлення проїзного документа на поїзд, який відходить раніше;

користування за окрему плату постільною білизною, матрацом, подушкою та ковдрою належної якості у всіх вагонах пасажирських та швидких поїздів (крім загальних вагонів);

поновлення проїзних документів - у разі прибуття поїзда до пункту пересадки пасажира із запізненням, що унеможливило посадку пасажира на поїзд, вказаний у проїзному документі;

перевезення багажу від станції відправлення до станції видання багажу, розташованої за маршрутом прямування пасажира;

Страницы: 1, 2, 3, 4