Аналіз основних правових положень перевезення пасажирів та багажу

p align="left">Особи, що контролюють поїзди, у разі виявлення перевезення пасажиром ручної поклажі понад встановлену норму повинні запропонувати йому сплатити штраф і провізну плату за весь шлях прямування (від станції відправлення) за тарифом багажу.

Ще в одних випадках, у разі виявлення фактів пошкодження або зіпсуття майна залізниці особи, які контролюють, зобов'язані скласти акт з зазначенням факту, обставин випадку, вартості втраченого майна. Акт підписується особою, яка здійснює контроль, пасажиром та двома свідками.

У разі відмови від сплати завданих збитків або відсутності грошей пасажир зобов'язаний пред'явити паспорт, дані з якого записуються до акта. У разі відмови пасажира від сплати збитків та пред'явлення паспорта особи, які контролюють, діють згідно з законодавством.

Кожен учасник перевізного процесу несе відповідальності перед пасажиром, відправником вантажобагажу з моменту прийняття багажу чи вантажобагажу до перевезення і видачі багажної квитанції. Кожна наступна залізниця чи суб'єкт підприємницької діяльності, який приймає багаж чи вантажобагаж, вступає тим самим у договір перевезення і покладає на себе всі обов'язки, які виникають при цьому[36, с. 152].

У разі відміни поїзда або затримки його відправлення більш ніж на 1 годину, зміни маршруту поїзда, в результаті чого поїзд не прямує через станцію, вказану в квитку, прибуття погодженого поїзда в пункт пересадки пасажира після відправлення поїзда, яким повинна була здійснюватись поїздка з пункту пересадки, залізниця несе відповідальність перед пасажиром, а саме - не проводиться вирахування сум з вартості проїзду, незалежно від термінів повернення проїзних документів.

Залізниця зобов'язана відправити пасажира та його багаж, не стягуючи доплати, таким поїздом, який відправляється до тієї ж станції призначення, - так, щоб пасажир прибув на цю станцію з як найменшим запізненням.

Залізниця не несе відповідальність за запізнення пасажира в пункт пересадки, якщо поїзд, узгоджений при видачі проїзного документа у пункті придбання, прибув на станцію пересадки пасажира не пізніше як за 30 хвилин до відправлення поїзда, яким мав виїхати пасажир.

Перевізник несе відповідальність перед пасажиром чи відправником вантажобагажу за виконання перевезення на всьому шляху до видачі багажу (вантажобагажу) та за збиток, внаслідок повної чи часткової втрати або пошкодження багажу (вантажобагажу).

Залізниця не відповідає перед власником багажу за пошкодження або незадовільний стан продуктів, що швидко псуються, предметів, що б'ються, та крихких, запакованих пасажиром серед інших предметів багажу, а також окремо запакованих предметів, що б'ються (скло, фарфор, телевізори, приймачі), якщо при цьому відсутні якісь зовнішні пошкодження упакування, що стали причиною псування багажу.

Із залізниці знімається також відповідальність за повну чи часткову втрату або пошкодження багажу чи товаробагажу, якщо вони виникли з однієї із наступних причин:

1) внаслідок обставин, які залізниця не могла попередити, і відхилень, які від неї не залежали;

2) внаслідок особливих природних властивостей багажу чи вантажобагажу, які спричинили зламання, заіржавіння, внутрішнє псуття та подібні наслідки;

3) внаслідок таких недоліків тари або упакування, які не могли бути виявлені за зовнішнім виглядом під час приймання багажу чи вантажобагажу до перевезення;

4) внаслідок того, що пасажир або відправник вантажобагажу здав до перевезення заборонені предмети під неправильним, неточним або неповним найменуванням;

5) внаслідок того, що багаж і вантажобагаж, які допускаються до перевезення на особливих умовах, були здані до відправлення під неправильним, неточним або неповним найменуванням чи без дотримання встановлених цими Правилами положень.

Доведення того, що втрата, псування, пошкодження багажу чи вантажобагажу покладається на залізницю.

Якщо вантажобагаж за своїми природними властивостями схильний до втрати ваги при перевезенні, то перевізник несе відповідальність, незалежно від відстані фактичного перевезення вантажобагажу, лише за ту частину збитку ваги, яка перевищує норми природної втрати ваги вантажобагажу.

Ці обмеження відповідальності не беруться до уваги, якщо відправником або одержувачем буде доведено, що втрата ваги не спричинена природними властивостями вантажобагажу. Якщо декілька місць вантажобагажу перевозяться за однією вантажобагажною квитанцією, то гранична норма втрати ваги визначається окремо для кожного місця, якщо вага окремого місця була зазначена в квитанції при прийманні вантажобагажу до перевезення. У випадках повної втрати вантажобагажу або втрати окремих місць норми втрати ваги, відповідно, всієї відправки чи окремих місць не застосовуються [50, с. 65].

У разі повної або часткової втрати багажу, зданого до перевезення без оголошеної цінності, залізниця сплачує пасажирові вартість багажу чи втраченої його частини, але не більш як 2,50 гривні за кожен втрачений кілограм ваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складання та підписання комерційного акта, але не пізніше однієї доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи загально вихідних та святкових днів.

У разі втрати багажу чи вантажобагажу з оголошеною цінністю залізниця сплачує як відшкодування всю суму оголошеної цінності, а якщо залізниця доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості.

У разі часткової втрати багажу чи вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, перевізник сплачує, відповідно, частину оголошеної цінності за кожен втрачений кілограм.

У разі пошкодження багажу і вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеною цінністю, залізниця відшкодовує суму, яка складає частину оголошеної цінності, що відповідає відсотку зниження їх цінності внаслідок пошкодження. У разі відмови отримувача від часткового отримання багажу (вантажобагажу) залізниця здійснює повне відшкодування у розмірі суми оголошеної цінності.

Розмір відшкодування не повинен перевищувати:

1) суми компенсації за повну втрату, у разі втрати (зіпсування) всього багажу чи вантажобагажу;

2) суму відшкодування за втрату частини, якщо внаслідок пошкодження є знеціненою тільки частина багажу чи вантажобагажу.

У випадках повного відшкодування за втрачений багаж чи вантажобагаж залізниця повертає повністю провізні та інші платежі, які були сплачені пасажиром. У випадках часткового відшкодування залізниця сплачує провізні та інші платежі відповідно до долі втрати багажу чи вантажобагажу [50, с. 67].

Відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з втратою багажу або вантажобагажу, здійснюється у встановленому законом порядку.

За прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) залізниця сплачує штраф згідно з п.127 Статуту залізниць України.

У випадках відшкодування за повну втрату багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення доставлення багажу (вантажобагажу) не сплачується. У разі часткової втрати багажу чи вантажобагажу штраф за прострочення в доставці, якщо воно мало місце, сплачується за невтрачену частину багажу чи вантажобагажу.

Виплата штрафу за запізнення в доставці багажу (вантажобагажу) проводиться начальником станції призначення на підставі акта, складеного працівниками залізниці.

В актах, складених на виплату грошей, зазначаються: номер і дата багажної (вантажобагажної) квитанції, час прийняття до перевезення, дата і час прибуття, дата терміну доставки, сума стягнення за перевезення, кількість діб прострочення, сума штрафу, що підлягає виплаті, прізвище, ім'я і по батькові та місце проживання одержувача багажу (з його слів), назва документа, що підтверджує особу, дата його видачі, ким виданий і номер.

Необхідно зазначити, що перевізники та надавачі послуг несуть матеріальну відповідальність у всіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язань у порядку, передбаченому законодавством та договором.

Пасажир - відправник багажу (вантажобагажу) несе матеріальну відповідальність за наслідки невиконання встановлених правил поводження на транспорті, а також зловмисні дії, що призвели до втрати чи пошкодження майна залізниці у відповідності з законодавством України.

3.3 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом

З метою застосування мір юридичної відповідальності за порушення правил автомобільних перевезень також встановлюється відповідна система контролю.

Так, для проведення контролю за перевезеннями пасажирів автобусами міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських маршрутів, таксі, організованих груп дітей, міжнародними перевезеннями по території України та перевезеннями туристів, безпекою та якістю надання послуг, в тому числі автостанціями, дотриманням Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, залучаються контролери, а також працівники Мінтрансу, Укравтотрансу, ТВО автотранспорту, УДП "Укрінтеравтосервіс", автотранспортних підприємств, автостанцій (далі - контролери).

Контролери повинні мати відповідні знання в обсязі, який визначається згідно з п.8 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.

Контроль за перевезеннями може здійснюватися контролером як під час користування автомобілем, так і згідно з графіком та відповідним завданням на контроль за перевезеннями, які затверджуються відповідно Мінтрансом, Укравтотрансом або ТВО автотранспорту.

Якщо на шляху слідування автомобіль зупинено для перевірки контролером, а в ньому знаходиться контролер, який займає посаду вищу від того, яким зупинено автомобіль, то перевірка здійснюється тільки з дозволу контролера старшого за посадою. Перевірка автомобіля провадиться в усіх випадках, якщо контролер виконує завдання на контроль за перевезеннями [30, с. 391].

У разі виявлення порушень в автомобілі, в якому знаходиться контролер старший за посадою, складається акт, де зазначається прізвище, номер посвідчення цього контролера.

Контролер зобов'язаний:

пред'явити посвідчення на право проведення контролю водію або кондуктору. Видача посвідчення здійснюється Укравтотрансом в межах України та ТВО автотранспорту в межах області, району на термін до одного року. Посвідчення реєструються в журналі обліку видачі посвідчень на право контролю за перевезеннями пасажирського автотранспорту;

перевірити в автобусі або в маршрутному таксомоторі наявність квитків у пасажирів;

вилучити виявлені у пасажирів недійсні квитки та фіктивну дорожню документацію у водіїв, кондукторів, скласти акт про порушення і додати до нього вилучені документи;

зробити відмітку про результати контролю у дорожній документації, зазначивши дату, час, місце перевірки, стислий зміст результатів контролю, місце роботи, номер службового посвідчення, посаду, прізвище і завірити запис своїм підписом;

відобразити результати контролю і здати його за місцем видачі не пізніше п'яти днів після закінчення контролю. У разі участі кількох контролерів результати контролю можуть відображатися в одному завданні на контроль і засвідчуватися підписами всіх учасників контролю;

скласти акти про порушення та проводити записи в дорожній документації кульковою ручкою або чорнилами;

у разі втрати посвідчення на право контролю за перевезеннями - в триденний строк повідомити про це за місцем його видачі.

Загублені посвідчення вважаються недійсними, про що інформується Укравтотранс або ТВО автотранспорту.

Відсутність відмітки контролера у подорожньому або у квитково-обліковому листі розглядається як невиконання своїх обов'язків при здійсненні контролю за перевезеннями.

Контролерам надається право безкоштовного проїзду в автобусах та маршрутних таксомоторах - у межах, зазначених в посвідченні на право проведення контролю, під час його виконання.

У разі порушення Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, безпеки та якості надання послуг при перевезеннях в таксі, на міських, маршрутних таксомоторних, приміських, міжміських, міжнародних маршрутах, перевезеннях організованих груп дітей та туристів, в тому числі автостанціями, а також порядку інформування перевізника і замовника складається акт.

Для виконання спеціального завдання з контролю за перевезеннями або пов'язаного з ним службового відрядження керівникам Укравтотрансу, ТВО автотранспорту надається право залучати посадових осіб, які не мають спеціальних посвідчень, з видачею разових посвідчень на право контролю за перевезеннями на строк, що забезпечить виконання завдання.

У разі порушення контролером своїх обов'язків керівництво Укравтотрансу або ТВО автотранспорту вилучає у нього посвідчення на право проведення контролю.

У разі виявлення фактів порушення перевізником (водієм) Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, Правил дорожнього руху і умов перевезень при виконанні міжнародних перевезень пасажирів, Укравтотранс:

Письмово з обґрунтуванням підстав констатації порушення інформує про це компетентний орган держави іноземного перевізника, а українського перевізника - попереджає.

Тимчасово припиняє видачу дозволів на виконання міжнародних перевезень пасажирів та дозволів на нерегулярні рейси.

3.4 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морським транспортом

Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів внутрішньоводним транспортом передбачена у Розділі 9 Статуту внутрішнього водного транспорту.
Згідно із п. 179 Статуту - пароплавства, відправники вантажу, вантажоодержувачі і пасажири несуть матеріальну відповідальність за перевезення на підставі даного Статуту та чинного законодавства.

Усякі попередні згоди пароплавств із відправниками вантажу, вантажоодержувачами або пасажирами, що мають метою змінити або усунути відповідальність, покладену на пароплавства або пасажирів, вважаються недійсними, і всякі оцінки про це не мають сили.

Так, наприклад, згідно із п. 208 Статуту - пасажир, що опинився на судні без квитка або в більш високому класі, чим позначено на квитку, піддається штрафу в установленому розмірі.

Безквиткового пасажира, що відмовився сплатити штраф і взяти квиток для подальшого проходження, капітан видаляє із судна в найближчому порту або пристані по шляху проходження судна; у цьому випадку штраф за проїзд без квитка стягується в примусовому порядку, установленому законом [39, с. 372].

В свою чергу - за ненадання пасажиру на судні місця, зазначеного у плацкарті, при відмовленні пасажира від запропонованого йому іншого місця пароплавство, крім повернення суми вартості проїзду і додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмірі, установленому тарифом.

Пароплавство несе відповідальність за повну і часткову втрату й ушкодження багажу в розмірі оголошеної цінності, а якщо цінність багажу не оголошена, то в розмірі, установленому тарифом.

Необхідно зазначити, що турбота про цілість і схоронність ручної поклажі, перевезеної пасажиром із собою, лежить на обов'язку пасажира.

За схоронність ручної поклажі пароплавство несе відповідальність лише в тому випадку, якщо буде доведено, що втрата або ушкодження поклажі відбулися з вини пароплавства.

За зайву ручну поклажу, виявлену в пасажира, стягується штраф.

Крім того, пасажир зобов'язаний оплатити по багажному тарифі вартість провозу зайвої ручної поклажі від пункту видачі квитка до пункту його призначення.

Якщо пасажир не сплатить штрафу і не оплатить вартості провозу зайвої ручної поклажі, те належна з пасажира сума стягується в примусовому порядку, установленому законом.

Певні особливості відповідальності перевізників та пасажирів містить Кодекс торгівельного мореплавства. Так, згідно із ст. 193 Кодексу перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини.

За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника.

Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці.

Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково.

У випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому.

Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не перевищує 1800 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому.

Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в автомашині чи на ній, ні в якому разі не перевищує 10000 розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цілому[50, с. 65].

Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені Кодексом.

Перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, встановленими Кодексом, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку.

3.5 Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом

Відповідно до ст. 89 Повітряного Кодексу України відповідальність за протиправні дії несуть всі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням повітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом та експлуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційної діяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіації України, а також її управлінням і наглядом.
Пасажир, замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежне виконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення і авіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник несе відповідальність за збереження речей, що є у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися з вини перевізника [7, ст. 91].

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часу прийняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповідно до правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо було вжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення.

Згідно ст. 93 ПК України за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:

за втрату або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

Перевізник несе відповідальність за прострочення у доставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Перевізник несе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодження або прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальності органів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту - відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню - згідно з правилами щодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чи пошкодження вкладень поштових відправлень[23, с. 63].

Відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам За шкоду, заподіяну третім особам та їх майну при виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної техніки несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України[50, с. 65].

Відповідальність за захват чи викрадення повітряного судна або захват авіаційного об'єкта. Захват або викрадення повітряного судна, як і захват авіаційного об'єкта, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідальність за блокування повітряного судна, авіаційного об'єкта, транспортних, інженерно-технічних чи інших комунікацій до них Блокування повітряних суден, авіаційних об'єктів, транспортних, інженерно-технічних, інших комунікацій до них, яке перешкоджає нормальній і безпечній діяльності авіації України, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідальність за неправдиве повідомлення про підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації. Неправдиве повідомлення незалежно від форми його виконання про підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації на борту повітряного судна або авіаційного об'єкта тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідальність за невиконання вимог контролю на безпеку Порушення, як і невиконання або неналежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації та огляду на безпеку пасажирів, щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення на повітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчування тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Особи, винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несуть відповідальність за законодавством України.

Будь-яка юридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якої посадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України в порядку, передбаченому законодавством України.

Пред'явленню до перевізника позову, що випливає з повітряного перевезення пасажира, багажу, обов'язково передує пред'явлення до нього претензії. Претензія висувається до авіаційного підприємства місця відправлення чи місця призначення на розсуд заявника. Претензії при здійсненні у прямому змішаному сполученні висуваються 1) до авіапідприємства, якщо кінцевим пунктом є аеропорт, 2) відповідному транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична чи автомобільна станція, пристань чи порт [30, с. 397].

У випадках ушкодження здоров'я пасажира право на висування претензії на відшкодування збитків має потерпілий, а в разі його смерті -- особи, які мають на це право згідно з цивільним законодавством.

Претензії та позови висуваються по кожному перевізному документу окремо. Претензію викладають у письмовій формі із зазначенням авіаційного підприємства, найменуванням та адресою юридичної чи фізичної особи, що заявляє претензію обставин, які є основою для висування вимог, суми претензії та її обґрунтування, переліку документів, що додаються ж заяви (товари -- супроводжувальні, комерційні акти, документи, що підтверджують розміри завданих збитків тощо).

Претензії до перевізника можуть бути висунуті у термін до шести місяців, а претензії за стягнення штрафу у термін до 4 діб Претензії пасажирів розглядаються на засіданні претензійної комісії, що діє в авіапідприємстві. Якщо претензія відхилена, то заявник має право у термін два місяці з дня отримання відповіді на претензію висунути позов до господарського чи загального суду, відповідно до чинного цивільного законодавства України.

3.6 Звільнення перевізника від відповідальності
Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності у разі коли:
а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1. таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2. завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3. здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4. стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу і небезпеки та випадковості на морі.

Якщо непереборна сила -- це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника [43, с. 281].

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника; у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі; у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

У діючому ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало (п. 1 ст. 924).

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Висновки

Таким чином, слід підкреслити, що сьогодні основним завданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях. Основні функції, які сьогодні виконує транспорт пов'язані саме із перевезенням пасажирів та багажу.
Різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу -- також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу -- також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).
Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.
Сторонами договору є пасажир -- фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).
Відносно форми договору, то слід зауважити, що допускається усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).
Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням.
Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.
Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: непереборної сили; усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; інших обставин, що не залежали від перевізника.
Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу --- в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу -- в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, -- в розмірі оголошеної цінності багажу.
Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає також за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведе відсутність своє вини.
Обставини, які звільняють перевізника від відповідальності, зазначені у відповідних транспортних кодексах і статутах.
Слід відмітити, що перевізник звільняється від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо: вантаж прибув у справному транспортному засобі з непорушеними пломбами відправника; вантаж супроводжував експедитор чи представник вантажовідправника чи вантажоодержувача; недостача вантажу не перевищує норм природних втрат; недостача вантажу не перевищує допустимого розходження при визначенні його маси (наприклад, якщо вагон із зерном зважують на вагонних вагах); вологість вантажу перевищувала допустиму норму (на окремі види вантажу встановлена норма вологості -- цукор, вугілля, сіль, мука тощо); вантаж зіпсувався, оскільки відправник завантажив вантаж у непідготовлений, неочищений транспортний засіб, який сам же і розвантажував; вантаж був зданий до перевезення без зазначення його особливостей, які вимагали особливих вимог перевезення ("з гірки не спускати"); швидкопсувний вантаж зіпсувався, але перевізник дотримувався режиму перевезення, а строк перевезення не перевищив допустимого та ін.
Транспортне законодавство залежно від виду транспорту встановлює і додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності: виникнення небезпеки та випадковостей на морі та інших судноплавних водах; рятування людей, суден, вантажу; дії або розпорядження властей; воєнні дії, терористичні акти, народні заворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ).
Досить значна роль при перевезенні пасажирів та багажу відводиться державі, основними завданнями якої є формування ринку послуг транспорту, шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.
СПИСОК використаних джерел

1. Конституція України. № 254к/96-ВР від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141.
2. Міжнародна Конвенцію по охрані людського життя на морі 1974 року.
3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй з морського права від 10.12.1982.
4. Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікована Законом України N 581-XIV від 08.04.1999.
5. Кодекс торговельного мореплавства України № 176/95-ВР від 23.05.1995. // Відомості Верховної Ради, 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. № 8073-X від 07.12.1984. // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до N 51, ст.1122.
7. Повітряний кодекс України № 3167-XII від 04.05.1993.// Відомості Верховної Ради 1993, N 25, ст.274.
8. Цивільний кодекс України. № 435-IV від 16.01.2003.// Відомості Верховної Ради, 2003, NN 40-44, ст.356.
9. Цивільний процесуальний кодекс України. № 1618-IV від 18.03.2004. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492.
10. Закон України від 10 листопада 1994 року “Про транспорт” із змінами внесеними Законом від 21.12.2000 // Відомості Верховної Ради, - 2001, №9, Ст. 68.
11. Закон України від 5 квітня 2001 року “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України, - 2001, N 22, Ст. 105
12. Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457.
13. Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті». Затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959 - К., 1996р.
14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації» від 28 грудня 1996 р. за № 1587 - К., 1996р.
15. Положення національного повітряного перевізника. Затверджено постановою КМУ від 15 листопада 1996 р. № 1397 - К., 1996р.
16. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. N 584 “Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспорту” // Урядовий кур'єр. № 56. квітень 2000 р.
17. Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р. № 1801.
18. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року N 176.
19. Наказ Міністерства транспорту України № 424 від 05 серпня 1994 року “Про затвердження Інструкції про умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням”.
20. Наказ Міністерства транспорту України N 308 від 23.05.2001 “Про затвердження Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України”.
21. Наказ Міністерства транспорту України № 89 від 02.03.95р “Про затвердження Тимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України”
22. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій з цивільного права. - К., 1999. - 382 c.
23. Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. -- К., 2007р., - с. 418
24. Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленка. - Ч. 1.К., 2005, - 298 с.
25. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. У 2-х частинах Ч. 1. -- К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. -- 280 с.;
26. Жук Л.А. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. - К.: Кондор, 2002. - 316с.
27. Концепція реформування транспортного сектора України / Ю.М. Цвєтов, Л.М. Соколов, Ю.М. Федюшин т ін. / Збірник наукових праць / - К., 1999. - 65с.
28. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. - 194 с.
29. Луць В.В. Транспортне право - К.. 2003р., - 286 с.
30. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. -- Т. 2. -- К А.С.К.; Севастополь. Ін-т юрид. дослідж., 2005 - 928 с.
31. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України, К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2007. -- 480 с;
32. Осоченко І.В. Транспортне співробітництво як ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні. // Регіональні перспективи - № 1 (8) - 2000 - с. 64-66.
33. Панасюк В.М. Господарське право. Навчальний посібник - X.: Фолио, 2007. - 250с.
34. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми АХ, Ротаня ВХ -- К: Реферат, 2005. -- 336 с.
35. Транспортне право України. Мілашевич А.В. - Х., “Консум”, 2007 р., - 495 с.
36. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В. -- К.: Юрінком Інтер, 2004р. - 416 с.
37. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе. -- X.: ООО «Одиссей», 2005. -- 960 с.
38. Цивільне право України / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи - Х., “Право”, 2007р., - 418 с.
39. Цивільне право України. Книга перша. За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., Юрінком інтер, 2006р., - с. 428
40. Цивільне право України. Підручник // Під ред. О.В.Дзери - К. “Юрінком”, 2005р. - 486 с.
41. Цивільне право України. Частина особлива: Посібн. За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки. - К.: НАВСУ, 2005 р. - 548 с.
42. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. -- Т.ІІ. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2007. - 513 с.
43. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та Ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- Кн. 2. -- 736 с.
44. Цивільне право: Особлива частина /За ред. професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 2004 р. - 540 с.
45. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 2007. - 476 с.
46. Цивільний кодекс України. Науково практичний коментар: У 2 частинах. / За заг. ред. Я.М. Шевченко - К.: Концерн „Видавничий Дім ІнЮре”, 2007 - Ч.1. - 692.
47. Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. -- М., 2007. -- С. 57.;
48. Щербина B.C. Господарське право - К.: Юринком Інтер, 2007. - 230с.
49. Ч.Н.Азімова Договір перевезення багажу в сучасних умовах. Юридична Україна. // - 2007 № 4. С.47.
50. Ю.О.Заіка Відповідальність при перевезенні. Юридична Україна. // - 2007 № 6. С.63.

Страницы: 1, 2, 3, 4

Рефераты

Аналіз основних правових положень перевезення пасажирів та багажу