|
Совместные предприятия на примере Киевской областизв”язку з цим великого значення набуває правова форма, яка уособлює в собі спільну організацію господарської діяльності національного та іноземного засновника. Визначення спільного підприємництва одночасно як : а) форми міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб”єкта міжнародного бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та мікроекономічного регулювання. Спільним підприємствам притаманні такі ознаки: загальний капітал, спільна господарська діяльність, спільне керування, розподіл прибутків і ризиків. СП мають ряд безперечних переваг у порівнянні з іншими формами економічного співробітництва. Їх діяльність дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій та досвіду управління, прискорення створення та випуск нових видів продукції, економія на капіталовкладеннях, проникнення до ринків окремих країн та ін. Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших підприємств на зарубіжний ринок з його жорстким конкурентним середовищем. Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності. В цілому систематизація спільних підприємств, з одного боку, відображає мотивацію як країн базування та приймаючих країн, так і безпосередніх партнерів, а з другого – дає змогу поглиблено проаналізувати процес створення та функціонування СП, методи, інструменти і специфіку їх регулювання. Система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності включає сукупність принципів, методів, форм та інструментів стимулювання та обмеження, що реалізується на трьох рівнях – національному, міжнародному та наднаціональному. Розділ 2. Організаційно-економічний механізм діяльності спільних підприємств. 2.1. Соціально-економічні передумови та порядок створення СП. Спільне підприємство – це одна з форм міжнародного співробітництва, яка є юридично закріпленою угодою між суб”єктами господарювання різних країн про створення самостійної організаційної одиниці, у межах якої партнери домовляються про часткове об”єднання всіх видів ресурсів, спільне виконання певних видів діяльності та пропорційний розподіл прибутку і ризику [12, c.6]. Згідно з чинним законодавством, що регулює механізми організації та функціонування СП, до останніх належать підприємства будь-якої правової форми, створені відповідно до законодавства України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція не менш як 20% статутного капіталу і водночас не менша від суми, еквівалентної певній кількості доларів СЩА, а саме: 1) у разі здійснення інвестиції у вигляді рухомого та нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав на здійснення господарської діяльності для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 100 тис. дол. США; 2) у разі здійснення її в конвертованій валюті, валюті України при реінвестиціях, цінних паперах тощо для банків та інших кредитно-фінансових закладів – 1 млн. дол. США, для інших підприємств (організацій) – 500 тис. дол. США. Закон України “Про господарські товариства” передбачає можливість створення українсько-іноземних СП у п”яти правових формах: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство. На масштаби, динаміку та результативність СП впливає сукупність взаємопов”язаних факторів, серед яких доцільно виділити: - глобально-економічні (стан розвитку світової економіки, головних міжнародних факторних ринків, в тому числі ринку інвестицій; стабільність світової валютної системи; активність страхування міжнародних операцій); - політико-, ресурсно- та загальноекономічні стосовно тієї чи іншої країни (стабільність політчного устрою та уряду, загроза стабільності іззовні, ступінь втручання уряду в економіку, його ставлення до іноземних інвестицій, дотримання міжнародних угод; наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення; темпи економічного росту, рівень інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість національного ринку капіталів, система оподаткування тощо). Мотивація створення міжнародних спільних підприємств формується на макрорівні (через відповідну стратегічну орієнтацію країн базування та приймаючих країн) та на мікрорівні (мотивація безпосередніх партнерів)[37, c.9]. Стратегічна орієнтація країн базування та приймаючих країн формується з урахуванням дії вищезгаданих факторів і, в свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів при створенні спільного підприємства. Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором експортної орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу увозу і вивозу інвестицій. У зв”язку з цим виділяють групи країн: 1) переважно експортери капіталу (Японія); 2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу (ФРН, Франція); 3) нетто-імпортери (США, Ірландія, Іспанія). Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій у формі спільних підприємств зумовлена ось чим: - імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів; - з”являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються національні ресурси; - спільні підприємства сприяють розвитку національної науково- дослідної бази; - стимулюється конкуренція і пов”язані з цим позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва); - підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва; - збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних СП; - в умовах слабкого контролю використання держпозик ризик з місцевих переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності. Одночасно слід вказати на стримуючі фактори розвитку іноземної підприємницької діяльності: - імпортовані через СП ресурси потребують окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється; - спільні підприємства залучають ресурси у своїх цілях, які можуть не збігатися з національними; - СП як канали передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами у національній економіці, слабо пов”язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклаву; - являючи собою форму проникнення на зарубіжний ринок, СП можуть вступати в угоду з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше - монополією), коли “збивати ціни” не входить до їх завдань. СП можуть також справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті; - суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях в той час, коли в обробній промисловості іноземні інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер; - нерегульований розвиток СП може підсилити соціальне розшарування, маргіналізацію значної частини приймаючих країн та маси споживачів [22, c.25]. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій розглядається як один із факторів ринкової трансформації у контексті їх інтеграції у сучасну світогосподарську систему. Стратегічна орієнтація при формуванні нормативно-правової бази створення спільних підприємств на території України виходить з необхідності активної участі нащої держави в міжнародному поділі праці, спеціалізації та кооперації, потреби ефективного використання науково-технічного, виробничого та ресурсного потенціалів. При цьому створенні СП на території України має такі макроекономічні цілі: - орієнтація виробництва на підвищення якості життя, культури споживання, освоєння нових типів споживчих товарів (вивільнення від нераціонального імпорту); - забезпечення науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій. Слід відзначити взаємозв”язок основних цілей. По-перше, залучення передової закордонної технології, наприклад, сприяє розв”язанню завдання додаткового виробництва продукції та вивільненню України від імпорту; по- друге, не байдуже, на якій технологічній основі забезпечується приріст виробництва споживчих товарів; по-третє, визначені цілі реалізуються, як правило, в комплексі. Розрізняють також рівні пріоритетності створення та діяльності СП: а) подолання залежності України від імпорту; б) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури; в) виробництво товарів широкого вжитку. Реалізація цілей, що сприяють вивозу капіталу у вигляді СП, має забезпечити оновлення техніко-технологічнох бази без залучення власних валютних коштів; використання потенціалу іноземного партнера для виробництва конкурентоздатної продукції; розширення експорту продукції використанням торгової марки партнера, його збутової мережі та техобслуговування за рахунок одержання від іноземного партнера матеріалів, які не виготовляються чи дефіцитні, комплектуючих виробів, вузлів і деталей; розподіл з іноземним партнером комерційного ризику, у разі недосягнення економічних результатів, ринків “ноу-хау”. У рамках основної цільової орієнтації безпосередні учасники реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох чинників: типу підприємства, його виробничого, технологічного, управлінського потенціалу тощо (табл.4). Головними мотивами використання СП як стратегії входження в зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробнічої бази; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва; можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає. Таблиця 4. Мотивація безпосередніх партнерів [22, с.28]. |1. Виробничо-економічна|Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні | | |нових потужностей | | |Придбання джерел сировини або нової виробничої бази | | |Розширення діючих виробничих потужностей | | |Реалізація переваг нижчої вартості чинників | | |виробництва | | |Можливість запобігти циклічності або сезонності | | |виробництва | | |Пристосування до процесу скорочення | |2. Маркетингова |2.1. Зростання ефективності існуючого маркетингу | | |2.2. Придбання нових каналів торгівлі | | |2.3. Проникнення на конкретний географічний ринок | | |2.4. Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду | | |на нових ринках та ін. | | |2.5. Пристосування до умов країни, яка приймає капітал| |3. Інші мотиви |3.1. Пропагандистські, престижні | | |3.2. Персональні | | |3.3. Екологічні | Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів. Не слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко досліджувані мотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли розв”язується завдання виведення екологічно брудних виробництвю У свою чергу, фірми країн, що розвиваються, при створенні СП орієнтуються також на можливість доступу до нових технологій та передових методів управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо. Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Більш узагальнений склад цілей іноземного та українського партнерів при створенні СП, а також структура можливих відхилень в їх досягненні представлені в додатку 3. На території України СП може бути створене: а) шляхом його заснування; б) у результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без іноземної інвестиції; в) в результаті придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у підприємстві із 100%-вою іноземною інвестицією. Процес заснування СП базується на чинному законодавстві, відбиває логіку і порядок аналітично-організаційних робіт, що склалися, і включає кілька стадій (рис.4). Рис.4. Порядок створення СП [22, с.50]. Вибираючи сферу діяльності, необхідно виходити з того, що СП може здійснювати будь-яку діяльність, яка відповідає цілям, передбачених статутом підприємства, і не заборонена законами, що діють на території України. Український партнер оцінюється за сукупністю показників: - рівень якості продукції, що випускається, її порівняння зі світовими аналогами; - технічні характеристики обладнання, можливості передачі його частини в складі внеску до статутного фонду; - наявність окремо розташованих будівель або споруд, а також вільних площ у діючих цехах для внеску до статутного фонду; - професійна підготовка та спеціалізація кадрів, можливості залучення їх на СП; - забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями; - місцезнаходження підприємства відносно постачальників сировини, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, необхідних для функціонування СП. Пошук іноземного партнера має свої особливості залежно від вихідних умов українського партнера, який: 1) має досвід роботи з потенційним іноземним партнером, коли СП стає логічним етапом розвитку взаємодії експортно-імпортної діяльності, поглиблення науково-технічної або виробничої коперації; 2) має досвід зовнішньоекономічної діяльності з іншими партнерами; 3) не має такого досвіду. Від цього, зокрема, залежать масштаби та термін виконуваних на цьому етапі робіт, ступінь залучення посередників і т. ін. Нерідко ініціатива створення СП належить іноземним фірмам та особам. Проте завжди доцільно, по-перше, забезпечити багатоваріантність вибору, а по-друге, проаналізувати можливих партнерів за певною системою критеріїв. З цією метою можуть бути корисними як прямі показники (розміри активів, їх динаміка, кількість працюючих, динаміка прибутку), так і побічні (відношення прибутку до витрат виробництва, рівень продуктивності праці і т. ін.)[22, c.52]. Важливим критерієм взаємного вибору партнерів є відповідність їх розмірів. Після проведення попереднього аналізу встановлюються контакти з іноземними партнерами та проводяться попередні переговори, результатом яких є підписання протоколу про наміри, в якому вказуються: 1) Загальний обсяг виробництва, розміри поставок на внутрішній та зовнішній ринки. 2) Розмір статутного фонду, частки власників в ньому. 3) Співвідношення між власними та позичковими коштами, можливі розміри кредиту. 4) Загальні вимоги до технологічного устаткування. 5) Наявність кваліфікованої робочої сили в українського партнера і потреба в іноземному персоналі. 6) Організація продажу та післяпродажного обслуговування. 7) Забезпечення трансферту прибутку іноземного учасника. 8) Джерела наджодження і напрямки використання іноземної валюти. 9) Можливості використання маркетингових структур іноземного партнера. 10) Загальні вимоги до рівня економічної ефективності СП [22, c.53]. Деталізація домовленості партнерів про створення СП потребує опрацювання умов його майбутньої діяльності, для чого доцільно провести техніко-економічне оцінювання кількох варіантів створення СП. Після вибору оптимального (з точки зору інтересів українського та іноземного партнерів) варіанта створення СП рекомендується скласти попередній бізнес-план за прийнятою як для українського, так і для іноземного партнера методикою. Головні розділи плану включають обсяги необхідних інвестицій і технологій, потреби в основному і оборотному капіталі, в позичкових засобах, розрахунки витрат виробництва та цін на готову продукцію, а також інші важливі показники діяльності підприємства (розробка стратегії маркетингу, страхування підприємницької діяльності, розробка фінансового плану і фінансової стратегії тощо). Підготовка техніко-економічного обгрунтування створення спільного підприємства включає: - уточнення цілей партнерів, визначення об”єкта діяльності; - обгрунтування необхідності створення спільних підприємств як форми оптимізації взаємних інтересів; - дослідження ринку збуту продукції майбутнього підприємства, визначення його ємкості, оцінка обсягів продажу, прогнозування цін і тарифів; - формування програми виробництва на основі прогнозу про потенційний попит і мінімізацію виробничих витрат, ефективне використання усіх видів ресурсів; - визначення потреб підприємства у комплектуючих виробах, сировині, енергоносіях, оцінка їх вартості за цінами внутрішнього та зовнішнього ринків; - установлення обсягів капіталовкладень; - пошук оптимальної структури зайнятих і витрат на оплату праці; - фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства. Особлива увага при підготовці техніко-економічного обгрунтування приділяється розробці програми реалізації, на базі якої визначається програма виробництва, а також фінансово-економічним показникам, які характеризують результати майбутньої діяльності СП [32, с.160]. При підготовці проектів установчих документів (Договору про створення СП та його Статуту) партнери закріплюють основні положення у відповідній формі. Статут визначає предмет і цілі підприємства, його місцезнаходження, склад учасників, порядок формування статутного фонду, розмір часток партнерів, склад і компетенцію органів управління підприємством, а також порядок ліквідації підприємства. Статут є додатком до договору про створення СП і складає його невід”ємну частину, хоча і має самостійне правове значення [39, c.37]. Після остаточних переговорів і підписання установчих документів проводиться реєстрація СП як юридичної особи в місцевих органах влади (за місцем юридичної адреси СП). Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється місцевими органами влади до початку, в період або після фактичного здійснення інвестицій шляхом подання іноземними інвесторами до зазначених органів інформації у трьох примірниках згідно з установленою формою. Податкові та митні органи й банківські установи в межах своєї компетенції ведуть облік операцій, пов”язаних із фактичним здійсненням іноземних інвестицій, і надсилають відповідно до встановлених форм та термінів зведену оперативну інформацію про це Міністерству статистики України та органам, які здійснюють державну реєстрацію іноземних інвестицій. 2.2. Механізм функціонування СП. Матеріально-майнові та початкові фінансові умови господарської діяльності СП складаються в процесі формування його статутного фонду і залучення кредитів. На етапі створення СП в його засновницьких документах розв"язуються принципові питання управління та кадрового забезпечення, закладається організаційно-економічний механізм формування, згідно з конкретними цілями СП, діючими нормативно-правовими регуляторами та домовленістю партнерів. Функціонуючи в реальному середовищі на території України, СП, з одного боку, відображають відповідні економічні відносини, а з іншого – мають особливості діяльності, пов”язані з їх внутрішньою специфікою та рядом зовнішніх чинників. Механізм управління спільним підприємством розглядається як єдина система, що складається з ряду взаємопов”язаних підсистем. Перша підсистема – правове забезпечення СП – посідає центральне місце серед інших підсистем управління СП, поскільки вона повністю або частково регламентує і регулює їх діяльність. Світовий досвід переконує, що головним для інвестора є стабільність законодавства, яка дозволяє планувати та здійснювати ефективне господарювання діяльністю СП. Друга підсистема – організаційна структура управління СП, яка має особливості, що полягають в наступному: - представники всіх сторін інвестування утворюють правління, яке є найвищим органом СП, що розглядає та вирішує всі найважливіші питання діяльності СП; - склад дирекції визначається на засіданні правління; - контрольну функцію виконує ревізійна комісія, склад якої визначається правлінням. Третя підсистема – стратегічне планування виробничо-господарської діяльності і маркетинг в СП. Сюди входять планова та маркетингова діяльність підприємства. Четверта підсистема – фінансово-кредитні відносини, роль яких в управлінні СП визначається тим, що вони торкаються майже всіх сторін його діяльності. Джерела фінансування СП можуть бути зовнішні (позики, кредити, формування акціонерного капіталу) та внутрішні (прискорена амортизація та зростання частки нерозподіленого прибутку). П”ята підсистема – кадрове забезпечення та соціальні питання діяльності [12, c.11]. Організаційна структура управління спільним підприємством регулюється нормативами тієї чи іншої організаційно-правової форми підприємства (рис.5) і водночас залежить від специфіки самого СП (склад засновників, розмір, особливості технологічного процесу і т. ін.). Утворення і діяльність таких органів управління СП, як загальні збори учасників, ревізійна комісія та дирекція (в частині прав та обов”язків генерального директора та дирекції в цілому) регламентується статутом підприємства. Подальше формування організаційної структури СП, посадова регламентація служб і підрозділів здійснюється СП самостійно, згідно зі стратегією, тактикою і конкретними умовами його діяльності. Рис.5. Організаційна структура управління СП [22, с.59]. Матеріально-технічне забезпечення здійснюється як з внутрішнього, так і з зовнішнього ринків. Постачання із зовнішніх ринків зумовлює постійні контакти з митними службами, робота яких регулюється Митним кодексом України та Законом “Про єдиний митний тариф”. Від мита та продажу на імпорт звільняється лише майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а також майно, що ввозиться з метою інвестування на підставі господарських договорів (контрактів). Особливої уваги потребує група проблем, пов”язана із аналізом джерел формування фінансових ресурсів спільних підприємств. Адже, саме на основі використання фінансових ресурсів будуються економічні методи стимулювання праці, відбувається розширене відтворення на спільних підприємствах. Фінансові ресурси на таких підприємствах, як правило, розглядаються за такими ознаками - по-перше, це фонди грошових коштів акумуляційного характеру, які виникають і формуються в результаті виробництва та діяльності спільного підприємства; - по-друге, вони виникають у результаті реалізації товарів, тобто це ті доходи, які мають матеріальна покриття; - по-третє, джерелами їх формування є внески співзасновників, амортизація, прибуток, надходження від продажу цінних паперів, а також інші надходження. До формування фінансових ресурсів СП можуть залучатися і позичені кошти – кредити банків, кредиторська заборгованість [57, с.22]. Аналіз структури і джерел фінансування капітальних вкладень СП, що пропонується сучасною економічною літературою, дозволяє представити наступну схему (рис.6). Рис.6. Фінансування створення СП [9, с.261]. Основний та оборотний капітал складають статутний фонд по вартості. Свою специфіку має порядок утворення фондів, реалізації продукції, розподілу прибутків та оподаткування, кредитування та розрахункових операцій, страхування СП. Склад фондів СП, порядок їх утворення та використання фіксуються в засновницьких документах. Як правило, створюються амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, науки і техніки, фонд матеріального заохочення, фонд соціального розвитку. Обов”язковим є також резервний фонд, який фіксується і має становити 25% статутного фонду. При зміні розмірів останнього змінюється й резервний фонд. Амортизаційні відрахування здійснюються переважно за чинними галузевими нормативами. Проте допускається можливість встановлення в засновницьких документах іншого порядку таких відрахувань, оскільки в західних країнах застосовується швидкий графік амортизаційних відрахувань, а в балансовій системі враховуються різноманітні резерви, не типові для вітчизняної практики. Для ефективної роботи СП важливо виробити оптимальну амортизаційну політику, яка дала б змогу підтримувати основні фонди на сучасному рівні і водночас не допускати зростання собівартості, яка знижує конкурентоспроможність продукції СП. Обсяг фонду розвитку виробництва, науки і техніки не обмежується. Порядок його утворення (відрахування від прибутків до оподаткування) стимулює акумуляцію та витрати коштів насамперед на розширення виробництва та інноваційну діяльність. За рахунок цього фонду фінансуються витрати СП на маркетинг, тоді як відрахування у фонди матеріального заохочення та соціального розвитку є прямим “відрахуванням” з прибутків, що підлягають розподілу між партнерами. Тому для СП важливе значення має розробка ефективних систем стимулювання та розв”язання соціальних питань. Спільні підприємства самостійно планують виробництво й визначають порядок реалізації продукції та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках за валюту України та іноземну валюту. На внутрішньому ринку СП можуть використовувати галузеві та територіальні системи збуту, систему оптової торгівлі, зокрема прямі договори поставки, реалізувати продукцію через зовнішньоторговельні організації. У ряді випадків спільні підприємства обходяться без посередників, наприклад, при реалізації продукції українським учасникам СП, при наданні послуг, у випадку організації фірмової торгівлі. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначають, вираховуючи з одержаної виручки (без податку на додану вартість, акцизного збору) витрати на виробництво та реалізацію продукції, що включається до собівартості продукції. Порядок розподілу прибутку СП ілюструє рис.7. Залишковий прибуток розподіляється між засновниками спільного підприємства згідно з установчими документами. Основним критерієм розподілу може служити питома вага вкладу кожного учасника СП в статутний фонд. Порядок оподаткування СП у 1992-1993 рр. розглянутий в додатку 4. Чинним законодавством України надаються податкові пільги з перших кроків спільного підприємництва в Україні. Згідно з Декретом КМ “Про режим іноземного інвестування в Україні” СП, які мають в статутному фонді кваліфіковану іноземну інвестицію, надаються такі пільги: - звільнення від податку на додану вартість робіт та послуг власного виробництва на 5 років з моменту офіційної реєстрації підприємства; - звільнення від податку на прибуток новостворених виробничих СП протягом п”яти років з моменту оголошення прибутку з подальшою виплатою згаданого податку в розмірі 50% від встановлених законом України ставок; - встановлення додаткових податкових пільг для СП, які діють у пріоритетних галузях економіки, визначених Державною Програмою заохочення іноземних інвестицій, або для СП, що діють у спеціальних (вільних) економічних зонах, визначених законодавством України про ці зони. *) Звільнення в перші два роки роботи Рис.7. Порядок розподілу прибутку СП до 1992 року [22, c.66]. Розрахунково-кредитні відносини спільних підприємств регулюються відповідними актами, які розвиваються в процесі формування банківської системи ринкового типу. Тепер грошові кошти СП зараховуються на його рахунок відповідно в Національному банку України та Експортно-Імпортному Банку. Ці кошти використовуються на цілі, пов”язані з діяльністю підприємства. Спільне підприємство може користуватися кредитами, наданими на комерційних умовах. Кредит у валюті України надається Національним банком, Експортно-Імпортним Банком та комерційними банками, а в іноземній валюті - Експортно-Імпортним Банком або за його згодою іноземними банками та фірмами (додаток 5). Важливе значення для функціонування СП має страхування ризиків. Страхування економічних ризиків здійснюється самостійно обраними СП страховими компаніями (державними, акціонарними, іноземними, змішаними) (додаток 6). Страхові премії виплачуються з валового прибутку СП. Спільне підприємство зобов”язане оперативно інформувати страхову компанію про всі суттєві зміни в об”єктах страхування, розмірах страхових сум та ступені ризику. Зазначені дані є підставою для перегляду умов страхування та збільшення страхових премій; договір страхування в частині зобов”язань страхової компанії втрачає силу. Зовнішньоекономічні операції СП страхуються на договірних засадах і є добровільними. При цьому страхування експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на поставку машин, устаткування, інвестицій на території України і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого належить урядові України. Розрізняються такі види ризиків: відмова партнера від узятих на себе зобов”язань або одностороннє анулювання ним договору з політичних мотивів; конфіскація чи націоналізація майна СП або внеску іноземного учасника; валютна блокада з боку уряду; примус іноземного учасника СП до перегляду умов договору; введення урядом законів, указів, декретів або інструкцій, зокрема анулювання імпортних ліцензій, які призвели б до неможливості виконання підписаних угод. Крім того, передбачено страхування ризиків внаслідок аналогічних дій з боку власного уряду [22, c.71]. Тепер в Україні формується система страхового забезпечення діяльності підприємств, яка охоплює операції щодо всіх існуючих і таких, що враховуються у світовій практиці, ризиків. Чисельність персоналу СП не регламентується і є предметом узгодження його засновників. Самостійно вирішуються питання найму та звільнення, форми і розміри оплати праці і матеріального заохочення. Трудові відносини з найманими працівниками регулюються трудовими і колективними угодами. За домовленістю сторін з працівниками можуть бути укладені трудові контракти. При цьому умови колективної та трудової угод не повинні погіршувати стану найманих працівників СП порівняно з умовами, установленими чинним законодавством України про працю. Діяльність професійних спілок, соціальне забезпечення і страхування місцевих працівників СП регулюються чинним на території України законодавством. На іноземних громадян поширюється встановлений на СП режим роботи та чинне українське законодавство щодо деяких умов праці. Умови оплати праці, порядок надання відпусток та пенсійного забезпечення визначаються, як правило, трудовою угодою з кожним іноземним громадянином. Платежі на пенсійне забезпечення цих громадян перераховуються у відповідні фонди країн їх постійного проживання (у відповідній валюті). Передбачено також перерахування невикористаної частини заробітної плати іноземців за кордон у іноземній валюті. Оподаткування заробітної плати іноземних працівників СП регулюється спеціальними нормативно-правовими актами. Можуть допускатися особливості для іноземців з питань найму та звільнення, форм і розмірів зарплати, матеріального заохочення та страхування. Це залежить як від специфіки організації праці на конкретному СП, так і від змісту відповідних державних угод [22, с.61]. Фінансові показники діяльності СП багато в чому залежать від методики розрахунку та прийнятої системи обліку. Згідно з чинним законодавством СП здійснюють бухгалтерський облік та звітність за встановленими законодавством України правилами. Водночас СП мають додатково вести бухгалтерський облік та звітність за правилами, що діють у країні іноземного інвестора. Спільні підприємства несуть відповідальність за додержання порядку ведення та достовірності обліку й звітності, перевірки фінансової та комерційної діяльності СП, у тому числі з метою оподаткування, здійснюється офіційно зареєстрованими аудиторськими організаціями України. Специфіка спільних підприємств ураховується й при прийнятті нормативно- |
|
